11

                                Норвезька лісова кішка

Норвезька лісова справляє враження добре складеної, міцної тварини, з добре розвиненою мускулатурою. Тіло досить довге, пропорційне, сильне, масивне. Кістяк міцний з добре розвиненою грудною кліткою. Корпус має глибоку лінію пахвини. Груди й плечі добре розвинені. Кіт набагато більший за кішку. Кінцівки сильні, високі, задні ноги вищі, ніж передні, що робить таз вищим за плечі. Стегна мускулясті, передні ноги сильні. Якщо подивитися ззаду, кінцівки здаватимуться прямими. На передніх ногах пальці лап розгорнуті назовні. Лапи великі, округлі, важкі на вигляд, з пасмами хутра між пальцями. Хвіст довгий, широкий в основі, пухнастий, вкритий довгим волоссям, що прикриває задні кінцівки (бажаним є довге покривне волосся — «павиний хвіст»). Може досягати плечей, але бажано, щоб його довжина дорівнювала довжині тіла від основи хвоста до шиї.

Голова являє собою рівнобічний трикутник, всі сторони якого дорівнюють відстані між зовнішньою точкою основи вуха й підборіддям. Чоло майже пласке, лише трохи округлене. Ніс прямий, широкий, довгий, без сіделки. Вилиці добре розвинені. Вуса стирчать у боки. Підборіддя сильне, важке, знаходиться на одній лінії з мочкою носа. Воно м'яко вписується в профіль. Щоки повні. Вуха від середніх до великих розмірів, широкі в основі, стоячі, загострені на кінцях. Розташовані високо на верхівці, широко розставлені. Вушна раковина трохи розгорнута назовні. Зовнішній край вуха утворює пряму лінію з краєм щоки. Зовнішня лінія вуха продовжує лінію голови від підборіддя. На кінчиках вух бажані китиці й довгі пасма волосся, що росте з вух. Очі великі, овальні, виразні, косо поставлені. Зовнішній кут ока розташований вище, ніж внутрішній. Допускається будь-який колір, що відповідає забарвленню хутра. Шия коротка, мускуляста.

Хутро довге, гладке, прилягає до тіла. За структурою — подвійна, складається з густого підшерстя, вкритого лискучим, гладким водовідштовхувальним остьовим волоссям, що звисає униз, вкриває спину й боки. Повністю «одягнений» кіт має гриву на шиї, бакенбарди й довгий нагрудник. Комір складається з трьох окремих частин: коротка грива на шиї, бакенбарди (хутро на щоках), передній довгий нагрудник. Добре розвинені «штани» на задніх ногах. На тильному боці «штанів» немає остьового хутра, тому що вони закриті довгим хутра хвоста. Хутро узимку звичайно густіше, ніж улітку, тому що взимку краще розвинене підшерстя. Улітку комір випадає й відростає восени. У затінених, однотонних і біколорів допускається м'якше хутро, ніж у табі. Якість хутра залежить від умов життя: у кішок, що проводять більшу частину часу в приміщенні, хутро коротше й ніжніше. При оцінці шерстного покриву тип й якість є первинними ознаками, а колір і малюнок — вторинними.Кошенята народжуються міцними, здоровими. Дорослий шерстний покрив уперше з'являється у віці від 3 до 5 місяців. Норвезька лісова — це порода, що повільно розвивається, досягає повного розвитку приблизно у віці 5 років.Норвезька лісова кішка — сильна, міцна тварина. Охоче ловить мишей, активна, рухлива. Може жити в приміщенні, але любить проводити час на вулиці. Тварина вільнолюбна, із крутою твердою вдачею, але здобути її прихильність легко. Вона любить товариство людей.Незважаючи на назву, ця кішка завжди була домашньою. Свою назву вона одержала, ймовірно, за вільне поводження і волелюбність. Походження її невідоме, ймовірно, порода походить від короткошерстих європейських і довгошерстих азіатських кішок, завезених купцями в Північну Європу. В 1977 році порода була визнана Міжнародною федерацією європейських любителів кішок (FIFE). Порода в основному поширена в Європі.

10

                                         Мейн-кун

Кішки були витривалі й невибагливі, за що стали улюбленицями моряків. Походження їх невідоме. Імовірно, вони з'явилися від схрещування місцевих короткошерстих і завезених торговцями з Малої Азії довгошерстих кішок. Свою назву одержали завдяки місцю походження, а також, можливо, завдяки звичкам і зовнішній подібності з єнотом. Багато кішок цієї породи було представлено на першій виставці в Нью-Йорку в 1860 році. У 1953 році був утворений Клуб любителів мейнських єнотових кішок, що займався популяризацією і організацією виставок цієї породи. Стандарт породи більшістю клубів та об'єднань визнаний у 1983 році. Сьогодні мейнські кішки добре відомі й розводяться в багатьох країнах.Кошенят народжують звичайно тільки раз на рік. У потомстві спостерігається велика розмаїтість забарвлення. Кошенята народжуються великими, міцними. Розвиваються протягом тривалого часу. Кішки цієї породи остаточно сформовуються лише до чотирьох років.

Мейн куни — це міцні, великі тварини, витривалі й активні. Легко адаптуються до різноманітних умов навколишнього середовища. Остьове волосся має водовідштовхувальні властивості. Однаково добре пристосовані до життя як у приміщенні, так і на вулиці. Кішки мають тихий, приємний, мелодійний голос. За характером дружні, грайливі, спокійні, схожі на перськихкішок.Мейнська єнотова — кішка середнього, а часом і великого розміру, міцної будови. Протягом тривалого часу мейнська єнотова кішка вважалася найбільшою кішкою^[1], однак величина її наближається до розмірів персів. Маса самців — 6-9 кг (іноді і більше), кішок — 4-7 кг. Справляє враження сильної, кремезної кішки. Кішки значно дрібніші, ніж коти. Тіло довге, мускулясте, прямокутного формату, із широкою грудною кліткою. Спина рівна, пряма. Ноги сильні, мускулясті, широко розставлені, досить довгі, пропорційні щодо тіла. Лапи великі, круглі, з пасмами волосся між пальцями (до 5 см). Хвіст довгий (дорівнює довжині тіла), широкий біля основи, звужений до кінця, без зламів. Вкритий довгою шерстю (у вигляді страусового пера). У піднятому стані не пухнастий. Кінець хвоста тупий.

Голова середньої довжини й середньої ширини із квадратною мордочкою, невелика стосовно тулуба. У кішок старшого віку допускається ширша морда. Вилиці високі. Підборіддя сильне, не повинне виступати (знаходиться на одній вертикальній лінії з кінчиком носа). Надає голові квадратної форми. Ніс короткий, із плавним переходом від чола до морди, з невеликою сіделкою. Вуха великі, широкі біля основи, звужені й загострені, зі щетинками («китицями») на кінцях, високо й трохи навскіс посаджені, широко розставлені. Відстань від кінчиків вух до кінчика носа така ж, як від кінчика носа до його основи. Очі великі, круглі, виразні, широко розставлені, трохи косо посаджені, але не так, як у східних кішок. Колір очей може бути різним. Шия міцна, середньої довжини. У котів більш мускуляста, через що здається коротшою, ніж у кішок.

Шерсть густа, кошлата, важка, гладка, блискуча. Коротша й густіша на голові, плечах і довша на животі й задніх кінцівках, де утворює довге пухнасте галіфе. За довжиною шерсті на голові мейнкуни займають проміжне положення між кішками перської та сіамської породи. Можна сказати, що ця порода майже короткошерста спереду й довгошерста ззаду. Комір на шиї бажаний, але не обов'язковий. Підшерстя ніжне, м'яке, легке. Текстура шерсті шовковиста, м'яка, спадаюча. Довжина шерсті змінюється залежно від пори року й клімату. У країнах з теплим кліматом шерсть стає коротшою.

9

                               Абісинська кішка

Абісинська (абіссинська^[1][2] або абісінська^[3][4]) (англ. Abissinian, ABY)  — порода кішок, що має особливе забарвлення (зональне), схоже на забарвлення зайців або кроликів. На тілі немає ніякого малюнка. Таке забарвлення забезпечується тим, що кожен волосок має смуги, які чергуються (тикінг) — світлі (жовті або охристі) і темні (чорні або коричневі). Відбувається це тому, що при розвитку волосся в ньому впереміш відкладається то темний, то світлий пігмент. У зайців або кроликів на волоску є тільки одне темне кільце, тоді як в абісинських кішок два або три (подвійний або потрійний тикінги). Таке забарвлення також називають агуті.Характер у абісинки життєрадісний, жвавий, ласкавий. Це дуже рухлива, активна, грайлива кішка, не любить бути замкненою в тісних приміщеннях. Потребує простору. Добре утримувати або вигулювати її у вольєрі. Тварина дуже слухняна, легко дресирується. Можна привчити приносити предмети. Має ніжний і мелодійний голос.Приплід в абісинок не такий численний, як в інших порід домашніх кішок (у середньому 3-4 кошенят). Спостерігається відхилення від нормального співвідношення статей у потомстві: переважною статтю є самці (на одну абісинську кішку припадає 2-3 коти). Кошенята дозрівають рано.

Абісинські кішки — це тварини середнього розміру, стрункі, гнучкі. Тіло міцне, м'язисте, трохи витягнуте, підібране, пропорційне. Спина міцна, розвинена. Груди широкі й досить глибокі. Кінцівки міцні, довгі й стрункі. Тварина стоїть ніби «навшпиньках». Лапи маленькі, вузькі, овальні. Хвіст відносно довгий, звужується від основи до загостреного кінця. Кінчик хвоста рухливий.

Голова невелика, клиноподібної форми, з м'якими обрисами. Мордочка ледь позначена. Ніс прямий, середньої довжини. Підборіддя сильне, опукле. Вуха великі, вертикально поставлені, широкі в основі, широко розставлені. Мають заокруглені кінці з китицею волосся. Брови й повіки темні. Очі великі, виразні, мигдалеподібної форми, трохи косо посаджені. Колір інтенсивний — від бурштиново-золотавого до зеленого. Шия коротка, витончена, елегантно вигнута.

Хутро коротке, тонке, щільно прилягає до тіла.Волоски з подвійним або потрійним тикінгом, з темним кінчиком. Спочатку були прийняті два основні забарвлення: дикий і червонуватий (сорель). Сьогодні відомо кілька забарвлень: дике забарвлення, сорель (sorrel), блакитне, беж-фавн (fawn), черепахове, черепахове сорель, блакитне черепахове, черепахове фавн, чорне сріблясте, сорель сріблясте, блакитне сріблясте, фавн сріблясте, черепахове сріблясте, сорель черепахове сріблясте, блакитне черепахове сріблясте, фавн черепахове сріблясте.

8

                                   Перська кішка

Розрізняючись забарвленнями, всі перські кішки мають спільні риси будови. Тіло приосадкувате. Розміри — від великого до середнього. Спина, плечі й груди масивні, мускулясті. Спина рівна. Ноги короткі, міцні, округлі, створюють враження низької посадки тіла. Лапи великі, круглі, з пучками хутра між пальцями. Хвіст короткий, пухнастий, пропорційний довжині тіла, прямий, без викривлень. Хвостові хребці майже однакової ширини біля основи й кінчика. Кінчик хвоста заокруглений.

Голова широка, кругла й масивна. Добре посаджена на короткій товстій шиї. Чоло опукле. Добре виражене місце переходу від носа до чола (називається сіделкою, або стопом). Залежно від розташування мочки носа щодо нижнього віка розрізняють кілька типів голови. Старотипні перси мають класичний тип голови, прихильниками якого залишаються деякі клуби Великої Британії. Сучасний тип перської кішки має короткий відкритий тип, при якому мочка носа знаходиться на межі нижнього віка. У США ж надають перевагу тваринам з екстремальним типом голови. При цьому мочка носа повинна припадати приблизно на середину зіниці. Таких кішок американці називають пік-фейсами (peke-face) за подібність із мордочкою пекінеса. У кішок пік-фейсів ніс дуже короткий, утоплений між великими, майже круглими очима. Англійці вважають, що тварини з таким типом голови, особливо із крайніми проявами екстремального типу, зазнають труднощів при диханні, прийманні їжі.

Вуха маленькі, широко розставлені, розташовані досить низько на черепі, направлені вперед, з пасмами волосся. Кінчики вух округлі. Щелепа широка, сильна, з міцним підборіддям.

Очі великі, круглі, широко розставлені, блискучі, виразні, яскраві. Надають кішці привітного виразу. Колір очей повинен відповідати кожній конкретній колірній варіації.

Хутро довге, густе (до 15 см). Має ніжну, тонку текстуру. Не прилягає до тіла (в ідеалі кожен волосок відокремлений від інших). На плечах і грудях утворює пишний комір. Хвіст дуже пухнастий, особливо на кінчику. Найкоротше хутро на вухах, мордочці й передніх лапках. Дозволяється стригти хутро на вухах, щоб вони виглядали ще меншими. Хутро повинне виглядати здоровим, живим і блищати.Забарвлення хутра однотонних тварин залежить від рівномірно розподіленого пігменту уздовж волоска (або його відсутності). У порід, що мають малюнок, він повинен бути відмежований від основного кольору. Забарвлення перської породи різноманітні. Перси, як й інші породи, у системі FIFE за забарвленням мають літерно-цифрове позначення.За характером перси доволі ледачі й мишей ловлять не дуже охоче, але із великою спритністю можуть зловити муху. У силу свого характеру перська кішка не завжди може захиститися від собак. Тому кішок цієї породи краще не випускати на вулицю. Інколи вони бояться виходити туди.

7

                   Американський бобтейл

Кішки американського бобтейла — великі, міцні тварини із природно вкороченим хвостом. Тіло кремезне, прямокутного формату, атлетичної будови з добре розвиненою мускулатурою. Груди широкі, розвинені. Спина пряма з трохи випуклими лопатками. Стегна майже такі ж широкі, як і плечі. Кінцівки пропорційні до тіла, недовгі, важкі, мускулясті. Задні трохи довші, ніж передні. Хода звичайної кішки. Лапи великі, круглі, бажані пучки хутра між пальцями. Хвіст короткий (2,5-7,5 см), дуже рухливий, вкритий хутром у вигляді китиці або помазка. У настороженому стані стоїть вертикально.

Перевага надається хвостам якомога прямішим і рухливим (хвіст рисі). Коти більші, ніж кішки.

Голова у вигляді широкого, плавно окресленого клина без пласких граней. Лоб високий, трохи опуклий. Морда майже квадратна. Вилиці високі, трохи опуклі. Щелепи й підборіддя сильні. Ніс широкий, середньої довжини, трохи нахилений, кирпатий на кінці. Вуха від середніх до великих, поставлені високо й широко на голові, насторожені, широкі в основі, з трохи округленими кінчиками. Бажані китиці й вушні щітки. Очі овальні, великі, широко, глибоко й трохи косо поставлені. Шия середньої довжини, сильна, мускулиста.

Шерстний покрив за довжиною двох типів: короткошерстий і напівдовгошерстий. У короткошерстих хутро середньої довжини, пружна, густа, подвійна за текстурою. У напівдовгошерстих — середньої довжини, густа, кошлата, підшерстя м'яке. Добре розвинене прикрашальне волосся на шиї, грудях, задніх кінцівках і крупі, трохи довше середньої довжини хутра. Комір невеликий.

Припустимими є всі колірні варіації забарвлення. Перевага надається дикому (забарвлення агуті).Мутації виникли при розведенні кішок породи регдол. Спочатку забарвлення були типовими для регдолів. Порода відрізняється від японського бобтейла тим, що ген короткохвостості є домінантним. Зберігається рухливість хвостових хребців, у зв'язку з чим надають перевагу тваринам, які не мають вузлів і зламів. Розводять короткошерстий і напівдовгошерстий варіанти. Є національною американською породою. Порода визнана в деяких всесвітніх фелінологічних організаціях (ACFA, ICE, ТІСА). З 1999 року заборонене схрещування з іншими породами. Основне поголів'я зосереджене в Америці. Порода нечисленна й досить рідкісна.Характер у кішок м'який і лагідний. Тварини спокійні й урівноважені. Люблять бути в товаристві людей. Дуже стрибучі. Гарні мисливці. Повністю формуються тільки до 2-3 року життя.

6

                      Бенгальська кішка

Виникла порода завдяки старанням студентки Жанни Міль, що жила в Аризоні й хотіла вивести породу домашніх кішок, зовні схожих на диких.

Родоначальниками породи є дика бенгальська кішка Felis Bengalensis (звідки порода й одержала свою назву) й американська короткошерста. Надалі в становленні породи брали участь кішки інших порід: єгипетські мау, бурмеси й різні кішки із забарвленням табі. Знадобилося майже 22 роки на те, щоб нова порода затвердилася. У 1990-91 pp. нова порода була допущена до участі в чемпіонатах.

Поступово порода набуває популярності. Представники породи завезені до Європи, але оскільки вони поки що там рідкісні, є одними з найдорожчих.Забарвлення коричневе, сніжне (сріблясте), блакитне з малюнком табі: або плямистим, або мармуровим. Найпоширенішим є коричневе плямисте забарвлення. Колір очейу коричневих кішок золотавий.

Кішки бенгальської породи мають гармонійну статуру, дуже прив'язуються до хазяїна, постійно потребують людського товариства. Дуже активні й рухливі, люблять підніматися на плечі. А ще вони дуже люблять водні процедури, можуть навіть приймати душ разом із господарями. Кішка прекрасно задовольняється життям у квартирі, легко звикає до нового житла. Її не можна випускати гуляти самостійно, тому що є небезпека загубити тварину. Ці домашні улюбленці дуже грайливі і високо стрибають, вони підкорять усі вершини у вашому будинку. При нагоді стараються вполювати все що рухається. Вони часто при полюванні або іграх видають хижі звуки, які не вміють видавати звичайні домашні коти. Дуже розумні, при бажанні можна навчити грати у хованки та багато іншим речам.Ці кішки дуже сміливі, вміють захищати свою територію.

Кошенят приносить раз на рік. Спарювати краще на території кота, бо кішка дуже захищає свою територію. Досить часто кішка навіть спочатку може бути трохи агресивною до кота і не підпускати до себе навіть на його території. Але через кілька годин, інколи на наступний день вони починають гратися і бути більш дружніми.

Вагітність проходить так само, як у всіх інших кішок 58-65 днів. Ці кішки дуже гарно виховують своїх кошенят і багато чому їх навчають. Кошенята дуже активні, грайливі і люблять бігати. Періоди ігор чергуються з періодами сну кілька разів на день. Досить часто кішка сама може приносити хазяїну іграшки щоб той погрався з кошенятами.Кішки бенгальської породи — тварини важкі, від середніх до великих розмірів. Коти важать 5-6 кг, кішки — 3-4 кг. Тіло довге, гнучке, з добре розвиненою м'язовою системою. Кінцівки міцні, мускулясті. Задні кінцівки трохи довші, ніж передні, що надає стрімкості ході. Хвіст товстий, досить довгий, тоншає до кінчика. Кінчик хвостазаокруглений і чорний.

Голова невелика (менша, ніж в американської короткошерстої), не дуже широка, довга, але не звужується до кінця морди. У профіль помітний легкий нахил від верхівки до чола й від чола до носа. Ніс міцний і широкий. Вуха короткі, маленькі, широкі біля основи, з округленими кінцями, направлені вперед. Кінчики вух темніші. Шия довга, товста й сильна.

Хутро коротке, густе, м'яке й блискуче. У кошенят воно може бути довшим. Морда у кошенят видовжується коли вони підростають.

5

                      Канадський сфінкс

Вважають, що лисі кішки були відомі ацтекам. Наприкінці XIX століття в Мексиці зустрічалися такі кішки й називалися мексиканською безшерстою. Однак вони не збереглися. У 1966 році в Онтаріо (Канада) серед кошенят нормальної домашньої кішки було виявлене безшерсте кошеня. Однак первісне розведення кішок цієї породи зазнало невдачі. Порода була нечисленною, і заводчики не мали досвіду з розведення лисих тварин. У 1975 році в штаті Міннесота, у Вадені, від короткошерстої звичайної кішки народився лисий кіт, а пізніше така ж кішка. Вони потрапили в розплідник у штаті Орегон, де й поклали початок основним лініям канадських сфінксів. Знайдені голі кошенята на вулицях Торонто наприкінці 70-х років XX ст., поблизу місця виявлення перших сфінксів, були відправлені в Голландію, де стали засновниками європейської лінії породи. І європейські, й американські лінії схрещували як зі сфінксами, так і з девон рексами. Девони виявилися єдиною породою, при схрещуванні з якою вже в першому поколінні народжувалися лисі кошенята. Нових лисих кішок, знайдених у приплодах короткошерстих, дуже цінують і намагаються максимально використати для розведення. Порода визнана багатьма фелінологічними організаціями США: TICA, ACFA й іншими. Сьогодні більшість сфінксів реєструється в TICA. Канадські сфінкси мають округлені, плавні лінії тіла, що надає їм подібності з порцеляновими статуетками. Можливо, за це їх ще називають місячною кішкою.

Кошенята народжуються вкритими тонкою ніжною шерстю, яка з віком зникає і залишається лише на певних місцях. Кінцівки часто криві, шкіра складчаста (навіть на хвостій лапах), з надлишком. Характерним є пізнє формування (до 2 років). Тривалість життя сфінксів така ж, як в інших кішок.Забарвлення добре помітне завдяки сильній пігментації шкіри. Припустимими є всі забарвлення. Найпоширенішими є білі (виглядають рожевими), біколори й каліко (має три кольори). Рідше зустрічаються суцільні забарвлення й різні варіанти черепахових. Допускається білий медальйон на грудях. Колір очей будь-який, що гармоніює із забарвленням.Забарвлення добре помітне завдяки сильній пігментації шкіри. Припустимими є всі забарвлення. Найпоширенішими є білі (виглядають рожевими), біколори й каліко (має три кольори). Рідше зустрічаються суцільні забарвлення й різні варіанти черепахових. Допускається білий медальйон на грудях. Колір очей будь-який, що гармоніює із забарвленням.

4

       Британська короткошерста кішка

Найпопулярніші тварини із блакитним забарвленням. Характерним є повільний розвиток. Британські короткошерсті кішки — це тварини від середніх до великих розмірів, міцні, компактні. Тіло мускулисте, міцне. Але масивне в ділянках плечей і крупу. Грудна клітка широка, глибока й кругла. Спина коротка, пряма, рівна. Плечі широкі, масивні, зашийок плоский. Коти більші, міцніші, ніж кішки. Кінцівки трохи менші завдовжки, ніж тіло, сильні. Гармонійні відносно тіла, з міцною кістковою структурою. Передні ноги прямі, майже такої ж довжини, як і задні. Лапи великі, круглі, міцні, із зімкнутими пальцями. Хвіст товстий в основі, трохи звужується до заокругленого кінчика. Його довжина становить дві третини від довжини тіла.

Голова середньої величини, масивна, широка у вилицях, із круглими обрисами при погляді під будь-яким кутом. Чоло округле (опукле), є невеликий плаский майданчик між вухами. Щоки наповнені, особливо в самців. Підборіддя сильне, тверде, чудово розвинене. Нижня точка підборіддя й кінчик носа повинні утворювати вертикальну лінію. Ніс короткий, широкий, прямий, з невеликим заглибленням, без стопа. Вухасередньої величини, широкі в основі, із заокругленими кінчиками, широко розставлені. Зовнішня поверхня вуха рівномірно вкрита хутром, внутрішнє опушення помірне. Очівеликі, круглі, широко поставлені, виразні. Найкращі інтенсивні кольори. їхній колір повинен відповідати забарвленню тіла тварини. Шия коротка, товста, мускулиста, особливо в котів.

Хутро дуже густе, пружне, «тверде» на дотик. Добре виражене густе підшерстя. Хутро коротке (трохи довше, ніж в інших короткошерстих порід), рівномірної довжини й густоти на тілі, неприлягаюче (справляє враження плюшевої).Британська короткошерста є однією з найдавніших порід, хоча племінні книги, куди заносяться найкращі плідники, ведуться всього близько 100 років. Офіційно визнана більшістю фелінологічних організацій у 1984 році. Зараз поширена в усьому світі й користується великою популярністю.

3

                             Сіамська кішка

Кішки потрапили спочатку до Великої Британії, а потім до США. Спочатку сіамські кішки мали вигляд, близький до сучасних тайських. У 1901 році був організований британський «Клуб сіамських кішок», а в 1902 році затверджений стандарт. У результаті селекційної роботи тварини набули сучасного вигляду. Стандарти сіамських кішок визнані практично всіма фелінологічними організаціями. Ці кішки є однією з найпопулярніших порід у світі. На виставках завжди можна побачити велику кількість сіамів.Кішки сіамської породи — це елегантні, стрункі тварини середньої величини. Тіло довге, у формі труби, з досить міцним кістяком, добре розвиненою мускулатурою. Плечі й стегна сильні. Кінцівки довгі й стрункі. Лапи акуратні, маленькі, овальної форми. Задні кінцівки трохи довші, ніж передні. Хвіст довгий, тонкий, рівномірно звужений до кінчика, без зламів. Кінчик хвоста загострений. Коти трохи більші, ніж кішки.

 

Кішки сіамської породи плодючі. Потомство можуть приносити двічі на рік. Кількість кошенят у приплоді — 5-6 (до 10). Кошенята народжуються світлими, без міток, швидко розвиваються. Мітки з'являються через кілька тижнів, а остаточно формуються до однорічного віку. Забарвлення сіамів термозалежне.Пойнти (мітки) розташовані на морді, включаючи подушки вібрис, утворюючи маску, а також на вухах, ногах і лапах, хвості. Маска не заходить на верхню частину голови й не повинна замикатися з пойнтами вух. Між кольором корпуса й пойнтами повинен спостерігатися чіткий контраст. Колір міток повинен бути якомога більш рівномірним. У тварин старшого віку корпус може бути темнішим, однак контраст між пойнтами й основним тоном тіла повинен зберігатися.

2

                         Єгипетська мау

Зображення плямистих кішок зустрічаються на давньоєгипетських барельєфах, у творах давньоєгипетського мистецтва. Слово «мау» у єгиптян означає «кішка». Уперше кішки породи єгипетська мау з'явилися на виставці в Італії в 1953 році, де їх демонструвала княгиня Трубецька. В 1956 році Трубецька емігрувала до США й взяла із собою декількох мау, як народжених у Єгипті, так і в її розпліднику. Американські заводчики приклали максимум зусиль для збереження чистоти породи. Бажаний вигляд породи реконструювали на основі вивчення давніх зображень і навіть мумій єгипетських кішок. Єгипетська мау як порода була визнана CFA в 1977 році, а в FIFE — в 1992 році. Подібна порода однойменною назвою розводилася у Великій Британії, однак походила вона від місцевих кішок, схрещених з орієнтальним, тому сьогодні належить до плямистих орієнтальних.

Порода єгипетська мау поширена в основному в Америці і є нечисленною. Походження кожної тварини повинне бути підтверджене в племінній книзі. Є рідкісною й нечисленною породою в Європі, де надають перевагу кішкам сріблястого забарвлення. Єгипетська мау становить інтерес для селекційної роботи і використовувалася для стабілізації інших порід, переважно каліфорнійської кішки, оцикета й бенгальської.

Єгипетські мау — це темпераментні, жагучі, дуже рухливі тварини. Вони не зносять самотності, товариські (але не такі, як абіссинські), люблять «поговорити», посидіти на руках. Легко навчаються. Добре ладнають з іншими тваринами. Гарні мисливці. Дуже люблять поїсти, майже не знають міри й схильні до ожиріння. До сторонніх ставляться насторожено.

Сьогодні відомі 4 різновиди забарвлення мау з характерним малюнком таббі: сріблястий із плямами кольору деревного вугілля; медяний з темними плямами; димчастий — з тілом кольору деревного вугілля з білим підшерстям і темними плямами; олов'яний — з темно-сірими або коричневими плямами на блідому жовто-коричневому тлі.

Малюнок єгипетської мау: на морді малюнок «скарабей», лінії на чолі у вигляді літери М й у вигляді літери W на рівні вух, що проходять далі між ними в напрямку до задньої частини черепа (до потилиці), спускаються по шиї, а потім розпадаються на плями вздовж спини. Коли плями досягають задньої половини тіла, то знову зливаються й утворюють смугу. Перші дві довгі лінії підкреслюють очі, починаючись від їхнього куточка, і проходять уздовж вилиць («макіяж богині»). Від центру щоки другі лінії вигинаються догори, майже зустрічаючись з першими. Навколо шиї одне або кілька темнозабарвлених незамкнутих кілець-намист, на верхній частині передніх лап — півкільця, на рівні плечей, на стегнах і верхній частині задніх лап — малюнок у вигляді смуг або плям. Середина спини поцяткована краплями правильної видовженої або круглої форми (останній надається перевага), які розташовані на одній лінії аж до кінчика хвоста. Численні плями різного розміру й форми розташовані безладно по всьому тілу. Хвіст рівномірно вкритий кільцями. Кінчик хвоста забарвлений. Смугастість із явними парними плямами проглядається на ногах. На нижніх частинах тіла плями повинні контрастувати з відносно світлим забарвленням хутра. Малюнок повинен бути виражений і на шкірі.

Плями повинні контрастувати з основним тлом. Зрідка зустрічаються кішки із дрібними й численними цятками — так званим «форелевим» малюнком. Слизові оболонки, губи й подушечки лап забарвлені в тон основного кольору.

1

                                                                    Регдол

Особливість її полягає в наявності зниженого м'язового тонусу (явище, якому поки що не можуть дати пояснення). Варто взяти кішку на руки, як відчуєш, що вона повністю розслабилася. Перші кошенята з подібною властивістю з'явилися в американки Енн Паркер від кішки Жозефіни, схрещеної з котом бірманської породи. До 1965 року виникла нова порода, що одержала свою назву від англійського слова ragdoll — «ганчіркова лялька». У породи з'явився стандарт, складений з урахуванням всіх правил і вимог ТІСА. Нова порода набула в Європі нових шанувальників. Англійський Governing Council of the Cat Fance (GCCF) у 1991році й FIFE в 1992 також визнали нову породу. Англійські заводчики формують свій тип регдола, трохи відмінний від американського. В англійського типу гарна голова з добре окресленим носом, яскравими блакитними очима й більш шовковистою шерстю. Американський тип більше схожий на бірманську кішку. Обидва типи доповнюють один одного. При їхньому схрещуванні одержують чудових кошенят.

Кішки породи регдол ласкаві, ніжні, миролюбні, дуже прихильні до людей. Вони надають перевагу товариству людини перед будь-яким іншим, не зносять самотності, усюди йдуть за господарями. За характером вони флегматики. Однак люблять побігати й погратися. Надзвичайно добродушні. Легко знаходять спільну мову з усіма свійськими тваринами, уживаються з іншими кішками й кошенятами. Люблять поїсти, але не схильні до ожиріння. У зв'язку із тривалим формуванням мають потребу в спеціальних мінеральних домішках до загального раціону харчування. Реакція в редголів уповільнена, тому їх не можна самостійно випускати гуляти на вулицю. Кішки можуть легко потрапити під машину. До того ж їм дуже небезпечно падати з висоти, навіть невеликої, оскільки, на відміну від інших представників котячого племені, вони не вміють перевертатися в повітрі й приземлятися на лапи.