11

                                Норвезька лісова кішка

Норвезька лісова справляє враження добре складеної, міцної тварини, з добре розвиненою мускулатурою. Тіло досить довге, пропорційне, сильне, масивне. Кістяк міцний з добре розвиненою грудною кліткою. Корпус має глибоку лінію пахвини. Груди й плечі добре розвинені. Кіт набагато більший за кішку. Кінцівки сильні, високі, задні ноги вищі, ніж передні, що робить таз вищим за плечі. Стегна мускулясті, передні ноги сильні. Якщо подивитися ззаду, кінцівки здаватимуться прямими. На передніх ногах пальці лап розгорнуті назовні. Лапи великі, округлі, важкі на вигляд, з пасмами хутра між пальцями. Хвіст довгий, широкий в основі, пухнастий, вкритий довгим волоссям, що прикриває задні кінцівки (бажаним є довге покривне волосся — «павиний хвіст»). Може досягати плечей, але бажано, щоб його довжина дорівнювала довжині тіла від основи хвоста до шиї.

Голова являє собою рівнобічний трикутник, всі сторони якого дорівнюють відстані між зовнішньою точкою основи вуха й підборіддям. Чоло майже пласке, лише трохи округлене. Ніс прямий, широкий, довгий, без сіделки. Вилиці добре розвинені. Вуса стирчать у боки. Підборіддя сильне, важке, знаходиться на одній лінії з мочкою носа. Воно м'яко вписується в профіль. Щоки повні. Вуха від середніх до великих розмірів, широкі в основі, стоячі, загострені на кінцях. Розташовані високо на верхівці, широко розставлені. Вушна раковина трохи розгорнута назовні. Зовнішній край вуха утворює пряму лінію з краєм щоки. Зовнішня лінія вуха продовжує лінію голови від підборіддя. На кінчиках вух бажані китиці й довгі пасма волосся, що росте з вух. Очі великі, овальні, виразні, косо поставлені. Зовнішній кут ока розташований вище, ніж внутрішній. Допускається будь-який колір, що відповідає забарвленню хутра. Шия коротка, мускуляста.

Хутро довге, гладке, прилягає до тіла. За структурою — подвійна, складається з густого підшерстя, вкритого лискучим, гладким водовідштовхувальним остьовим волоссям, що звисає униз, вкриває спину й боки. Повністю «одягнений» кіт має гриву на шиї, бакенбарди й довгий нагрудник. Комір складається з трьох окремих частин: коротка грива на шиї, бакенбарди (хутро на щоках), передній довгий нагрудник. Добре розвинені «штани» на задніх ногах. На тильному боці «штанів» немає остьового хутра, тому що вони закриті довгим хутра хвоста. Хутро узимку звичайно густіше, ніж улітку, тому що взимку краще розвинене підшерстя. Улітку комір випадає й відростає восени. У затінених, однотонних і біколорів допускається м'якше хутро, ніж у табі. Якість хутра залежить від умов життя: у кішок, що проводять більшу частину часу в приміщенні, хутро коротше й ніжніше. При оцінці шерстного покриву тип й якість є первинними ознаками, а колір і малюнок — вторинними.Кошенята народжуються міцними, здоровими. Дорослий шерстний покрив уперше з'являється у віці від 3 до 5 місяців. Норвезька лісова — це порода, що повільно розвивається, досягає повного розвитку приблизно у віці 5 років.Норвезька лісова кішка — сильна, міцна тварина. Охоче ловить мишей, активна, рухлива. Може жити в приміщенні, але любить проводити час на вулиці. Тварина вільнолюбна, із крутою твердою вдачею, але здобути її прихильність легко. Вона любить товариство людей.Незважаючи на назву, ця кішка завжди була домашньою. Свою назву вона одержала, ймовірно, за вільне поводження і волелюбність. Походження її невідоме, ймовірно, порода походить від короткошерстих європейських і довгошерстих азіатських кішок, завезених купцями в Північну Європу. В 1977 році порода була визнана Міжнародною федерацією європейських любителів кішок (FIFE). Порода в основному поширена в Європі.

10

                                         Мейн-кун

Кішки були витривалі й невибагливі, за що стали улюбленицями моряків. Походження їх невідоме. Імовірно, вони з'явилися від схрещування місцевих короткошерстих і завезених торговцями з Малої Азії довгошерстих кішок. Свою назву одержали завдяки місцю походження, а також, можливо, завдяки звичкам і зовнішній подібності з єнотом. Багато кішок цієї породи було представлено на першій виставці в Нью-Йорку в 1860 році. У 1953 році був утворений Клуб любителів мейнських єнотових кішок, що займався популяризацією і організацією виставок цієї породи. Стандарт породи більшістю клубів та об'єднань визнаний у 1983 році. Сьогодні мейнські кішки добре відомі й розводяться в багатьох країнах.Кошенят народжують звичайно тільки раз на рік. У потомстві спостерігається велика розмаїтість забарвлення. Кошенята народжуються великими, міцними. Розвиваються протягом тривалого часу. Кішки цієї породи остаточно сформовуються лише до чотирьох років.

Мейн куни — це міцні, великі тварини, витривалі й активні. Легко адаптуються до різноманітних умов навколишнього середовища. Остьове волосся має водовідштовхувальні властивості. Однаково добре пристосовані до життя як у приміщенні, так і на вулиці. Кішки мають тихий, приємний, мелодійний голос. За характером дружні, грайливі, спокійні, схожі на перськихкішок.Мейнська єнотова — кішка середнього, а часом і великого розміру, міцної будови. Протягом тривалого часу мейнська єнотова кішка вважалася найбільшою кішкою^[1], однак величина її наближається до розмірів персів. Маса самців — 6-9 кг (іноді і більше), кішок — 4-7 кг. Справляє враження сильної, кремезної кішки. Кішки значно дрібніші, ніж коти. Тіло довге, мускулясте, прямокутного формату, із широкою грудною кліткою. Спина рівна, пряма. Ноги сильні, мускулясті, широко розставлені, досить довгі, пропорційні щодо тіла. Лапи великі, круглі, з пасмами волосся між пальцями (до 5 см). Хвіст довгий (дорівнює довжині тіла), широкий біля основи, звужений до кінця, без зламів. Вкритий довгою шерстю (у вигляді страусового пера). У піднятому стані не пухнастий. Кінець хвоста тупий.

Голова середньої довжини й середньої ширини із квадратною мордочкою, невелика стосовно тулуба. У кішок старшого віку допускається ширша морда. Вилиці високі. Підборіддя сильне, не повинне виступати (знаходиться на одній вертикальній лінії з кінчиком носа). Надає голові квадратної форми. Ніс короткий, із плавним переходом від чола до морди, з невеликою сіделкою. Вуха великі, широкі біля основи, звужені й загострені, зі щетинками («китицями») на кінцях, високо й трохи навскіс посаджені, широко розставлені. Відстань від кінчиків вух до кінчика носа така ж, як від кінчика носа до його основи. Очі великі, круглі, виразні, широко розставлені, трохи косо посаджені, але не так, як у східних кішок. Колір очей може бути різним. Шия міцна, середньої довжини. У котів більш мускуляста, через що здається коротшою, ніж у кішок.

Шерсть густа, кошлата, важка, гладка, блискуча. Коротша й густіша на голові, плечах і довша на животі й задніх кінцівках, де утворює довге пухнасте галіфе. За довжиною шерсті на голові мейнкуни займають проміжне положення між кішками перської та сіамської породи. Можна сказати, що ця порода майже короткошерста спереду й довгошерста ззаду. Комір на шиї бажаний, але не обов'язковий. Підшерстя ніжне, м'яке, легке. Текстура шерсті шовковиста, м'яка, спадаюча. Довжина шерсті змінюється залежно від пори року й клімату. У країнах з теплим кліматом шерсть стає коротшою.

9

                               Абісинська кішка

Абісинська (абіссинська^[1][2] або абісінська^[3][4]) (англ. Abissinian, ABY)  — порода кішок, що має особливе забарвлення (зональне), схоже на забарвлення зайців або кроликів. На тілі немає ніякого малюнка. Таке забарвлення забезпечується тим, що кожен волосок має смуги, які чергуються (тикінг) — світлі (жовті або охристі) і темні (чорні або коричневі). Відбувається це тому, що при розвитку волосся в ньому впереміш відкладається то темний, то світлий пігмент. У зайців або кроликів на волоску є тільки одне темне кільце, тоді як в абісинських кішок два або три (подвійний або потрійний тикінги). Таке забарвлення також називають агуті.Характер у абісинки життєрадісний, жвавий, ласкавий. Це дуже рухлива, активна, грайлива кішка, не любить бути замкненою в тісних приміщеннях. Потребує простору. Добре утримувати або вигулювати її у вольєрі. Тварина дуже слухняна, легко дресирується. Можна привчити приносити предмети. Має ніжний і мелодійний голос.Приплід в абісинок не такий численний, як в інших порід домашніх кішок (у середньому 3-4 кошенят). Спостерігається відхилення від нормального співвідношення статей у потомстві: переважною статтю є самці (на одну абісинську кішку припадає 2-3 коти). Кошенята дозрівають рано.

Абісинські кішки — це тварини середнього розміру, стрункі, гнучкі. Тіло міцне, м'язисте, трохи витягнуте, підібране, пропорційне. Спина міцна, розвинена. Груди широкі й досить глибокі. Кінцівки міцні, довгі й стрункі. Тварина стоїть ніби «навшпиньках». Лапи маленькі, вузькі, овальні. Хвіст відносно довгий, звужується від основи до загостреного кінця. Кінчик хвоста рухливий.

Голова невелика, клиноподібної форми, з м'якими обрисами. Мордочка ледь позначена. Ніс прямий, середньої довжини. Підборіддя сильне, опукле. Вуха великі, вертикально поставлені, широкі в основі, широко розставлені. Мають заокруглені кінці з китицею волосся. Брови й повіки темні. Очі великі, виразні, мигдалеподібної форми, трохи косо посаджені. Колір інтенсивний — від бурштиново-золотавого до зеленого. Шия коротка, витончена, елегантно вигнута.

Хутро коротке, тонке, щільно прилягає до тіла.Волоски з подвійним або потрійним тикінгом, з темним кінчиком. Спочатку були прийняті два основні забарвлення: дикий і червонуватий (сорель). Сьогодні відомо кілька забарвлень: дике забарвлення, сорель (sorrel), блакитне, беж-фавн (fawn), черепахове, черепахове сорель, блакитне черепахове, черепахове фавн, чорне сріблясте, сорель сріблясте, блакитне сріблясте, фавн сріблясте, черепахове сріблясте, сорель черепахове сріблясте, блакитне черепахове сріблясте, фавн черепахове сріблясте.

8

                                   Перська кішка

Розрізняючись забарвленнями, всі перські кішки мають спільні риси будови. Тіло приосадкувате. Розміри — від великого до середнього. Спина, плечі й груди масивні, мускулясті. Спина рівна. Ноги короткі, міцні, округлі, створюють враження низької посадки тіла. Лапи великі, круглі, з пучками хутра між пальцями. Хвіст короткий, пухнастий, пропорційний довжині тіла, прямий, без викривлень. Хвостові хребці майже однакової ширини біля основи й кінчика. Кінчик хвоста заокруглений.

Голова широка, кругла й масивна. Добре посаджена на короткій товстій шиї. Чоло опукле. Добре виражене місце переходу від носа до чола (називається сіделкою, або стопом). Залежно від розташування мочки носа щодо нижнього віка розрізняють кілька типів голови. Старотипні перси мають класичний тип голови, прихильниками якого залишаються деякі клуби Великої Британії. Сучасний тип перської кішки має короткий відкритий тип, при якому мочка носа знаходиться на межі нижнього віка. У США ж надають перевагу тваринам з екстремальним типом голови. При цьому мочка носа повинна припадати приблизно на середину зіниці. Таких кішок американці називають пік-фейсами (peke-face) за подібність із мордочкою пекінеса. У кішок пік-фейсів ніс дуже короткий, утоплений між великими, майже круглими очима. Англійці вважають, що тварини з таким типом голови, особливо із крайніми проявами екстремального типу, зазнають труднощів при диханні, прийманні їжі.

Вуха маленькі, широко розставлені, розташовані досить низько на черепі, направлені вперед, з пасмами волосся. Кінчики вух округлі. Щелепа широка, сильна, з міцним підборіддям.

Очі великі, круглі, широко розставлені, блискучі, виразні, яскраві. Надають кішці привітного виразу. Колір очей повинен відповідати кожній конкретній колірній варіації.

Хутро довге, густе (до 15 см). Має ніжну, тонку текстуру. Не прилягає до тіла (в ідеалі кожен волосок відокремлений від інших). На плечах і грудях утворює пишний комір. Хвіст дуже пухнастий, особливо на кінчику. Найкоротше хутро на вухах, мордочці й передніх лапках. Дозволяється стригти хутро на вухах, щоб вони виглядали ще меншими. Хутро повинне виглядати здоровим, живим і блищати.Забарвлення хутра однотонних тварин залежить від рівномірно розподіленого пігменту уздовж волоска (або його відсутності). У порід, що мають малюнок, він повинен бути відмежований від основного кольору. Забарвлення перської породи різноманітні. Перси, як й інші породи, у системі FIFE за забарвленням мають літерно-цифрове позначення.За характером перси доволі ледачі й мишей ловлять не дуже охоче, але із великою спритністю можуть зловити муху. У силу свого характеру перська кішка не завжди може захиститися від собак. Тому кішок цієї породи краще не випускати на вулицю. Інколи вони бояться виходити туди.

7

                   Американський бобтейл

Кішки американського бобтейла — великі, міцні тварини із природно вкороченим хвостом. Тіло кремезне, прямокутного формату, атлетичної будови з добре розвиненою мускулатурою. Груди широкі, розвинені. Спина пряма з трохи випуклими лопатками. Стегна майже такі ж широкі, як і плечі. Кінцівки пропорційні до тіла, недовгі, важкі, мускулясті. Задні трохи довші, ніж передні. Хода звичайної кішки. Лапи великі, круглі, бажані пучки хутра між пальцями. Хвіст короткий (2,5-7,5 см), дуже рухливий, вкритий хутром у вигляді китиці або помазка. У настороженому стані стоїть вертикально.

Перевага надається хвостам якомога прямішим і рухливим (хвіст рисі). Коти більші, ніж кішки.

Голова у вигляді широкого, плавно окресленого клина без пласких граней. Лоб високий, трохи опуклий. Морда майже квадратна. Вилиці високі, трохи опуклі. Щелепи й підборіддя сильні. Ніс широкий, середньої довжини, трохи нахилений, кирпатий на кінці. Вуха від середніх до великих, поставлені високо й широко на голові, насторожені, широкі в основі, з трохи округленими кінчиками. Бажані китиці й вушні щітки. Очі овальні, великі, широко, глибоко й трохи косо поставлені. Шия середньої довжини, сильна, мускулиста.

Шерстний покрив за довжиною двох типів: короткошерстий і напівдовгошерстий. У короткошерстих хутро середньої довжини, пружна, густа, подвійна за текстурою. У напівдовгошерстих — середньої довжини, густа, кошлата, підшерстя м'яке. Добре розвинене прикрашальне волосся на шиї, грудях, задніх кінцівках і крупі, трохи довше середньої довжини хутра. Комір невеликий.

Припустимими є всі колірні варіації забарвлення. Перевага надається дикому (забарвлення агуті).Мутації виникли при розведенні кішок породи регдол. Спочатку забарвлення були типовими для регдолів. Порода відрізняється від японського бобтейла тим, що ген короткохвостості є домінантним. Зберігається рухливість хвостових хребців, у зв'язку з чим надають перевагу тваринам, які не мають вузлів і зламів. Розводять короткошерстий і напівдовгошерстий варіанти. Є національною американською породою. Порода визнана в деяких всесвітніх фелінологічних організаціях (ACFA, ICE, ТІСА). З 1999 року заборонене схрещування з іншими породами. Основне поголів'я зосереджене в Америці. Порода нечисленна й досить рідкісна.Характер у кішок м'який і лагідний. Тварини спокійні й урівноважені. Люблять бути в товаристві людей. Дуже стрибучі. Гарні мисливці. Повністю формуються тільки до 2-3 року життя.

6

                      Бенгальська кішка

Виникла порода завдяки старанням студентки Жанни Міль, що жила в Аризоні й хотіла вивести породу домашніх кішок, зовні схожих на диких.

Родоначальниками породи є дика бенгальська кішка Felis Bengalensis (звідки порода й одержала свою назву) й американська короткошерста. Надалі в становленні породи брали участь кішки інших порід: єгипетські мау, бурмеси й різні кішки із забарвленням табі. Знадобилося майже 22 роки на те, щоб нова порода затвердилася. У 1990-91 pp. нова порода була допущена до участі в чемпіонатах.

Поступово порода набуває популярності. Представники породи завезені до Європи, але оскільки вони поки що там рідкісні, є одними з найдорожчих.Забарвлення коричневе, сніжне (сріблясте), блакитне з малюнком табі: або плямистим, або мармуровим. Найпоширенішим є коричневе плямисте забарвлення. Колір очейу коричневих кішок золотавий.

Кішки бенгальської породи мають гармонійну статуру, дуже прив'язуються до хазяїна, постійно потребують людського товариства. Дуже активні й рухливі, люблять підніматися на плечі. А ще вони дуже люблять водні процедури, можуть навіть приймати душ разом із господарями. Кішка прекрасно задовольняється життям у квартирі, легко звикає до нового житла. Її не можна випускати гуляти самостійно, тому що є небезпека загубити тварину. Ці домашні улюбленці дуже грайливі і високо стрибають, вони підкорять усі вершини у вашому будинку. При нагоді стараються вполювати все що рухається. Вони часто при полюванні або іграх видають хижі звуки, які не вміють видавати звичайні домашні коти. Дуже розумні, при бажанні можна навчити грати у хованки та багато іншим речам.Ці кішки дуже сміливі, вміють захищати свою територію.

Кошенят приносить раз на рік. Спарювати краще на території кота, бо кішка дуже захищає свою територію. Досить часто кішка навіть спочатку може бути трохи агресивною до кота і не підпускати до себе навіть на його території. Але через кілька годин, інколи на наступний день вони починають гратися і бути більш дружніми.

Вагітність проходить так само, як у всіх інших кішок 58-65 днів. Ці кішки дуже гарно виховують своїх кошенят і багато чому їх навчають. Кошенята дуже активні, грайливі і люблять бігати. Періоди ігор чергуються з періодами сну кілька разів на день. Досить часто кішка сама може приносити хазяїну іграшки щоб той погрався з кошенятами.Кішки бенгальської породи — тварини важкі, від середніх до великих розмірів. Коти важать 5-6 кг, кішки — 3-4 кг. Тіло довге, гнучке, з добре розвиненою м'язовою системою. Кінцівки міцні, мускулясті. Задні кінцівки трохи довші, ніж передні, що надає стрімкості ході. Хвіст товстий, досить довгий, тоншає до кінчика. Кінчик хвостазаокруглений і чорний.

Голова невелика (менша, ніж в американської короткошерстої), не дуже широка, довга, але не звужується до кінця морди. У профіль помітний легкий нахил від верхівки до чола й від чола до носа. Ніс міцний і широкий. Вуха короткі, маленькі, широкі біля основи, з округленими кінцями, направлені вперед. Кінчики вух темніші. Шия довга, товста й сильна.

Хутро коротке, густе, м'яке й блискуче. У кошенят воно може бути довшим. Морда у кошенят видовжується коли вони підростають.

5

                      Канадський сфінкс

Вважають, що лисі кішки були відомі ацтекам. Наприкінці XIX століття в Мексиці зустрічалися такі кішки й називалися мексиканською безшерстою. Однак вони не збереглися. У 1966 році в Онтаріо (Канада) серед кошенят нормальної домашньої кішки було виявлене безшерсте кошеня. Однак первісне розведення кішок цієї породи зазнало невдачі. Порода була нечисленною, і заводчики не мали досвіду з розведення лисих тварин. У 1975 році в штаті Міннесота, у Вадені, від короткошерстої звичайної кішки народився лисий кіт, а пізніше така ж кішка. Вони потрапили в розплідник у штаті Орегон, де й поклали початок основним лініям канадських сфінксів. Знайдені голі кошенята на вулицях Торонто наприкінці 70-х років XX ст., поблизу місця виявлення перших сфінксів, були відправлені в Голландію, де стали засновниками європейської лінії породи. І європейські, й американські лінії схрещували як зі сфінксами, так і з девон рексами. Девони виявилися єдиною породою, при схрещуванні з якою вже в першому поколінні народжувалися лисі кошенята. Нових лисих кішок, знайдених у приплодах короткошерстих, дуже цінують і намагаються максимально використати для розведення. Порода визнана багатьма фелінологічними організаціями США: TICA, ACFA й іншими. Сьогодні більшість сфінксів реєструється в TICA. Канадські сфінкси мають округлені, плавні лінії тіла, що надає їм подібності з порцеляновими статуетками. Можливо, за це їх ще називають місячною кішкою.

Кошенята народжуються вкритими тонкою ніжною шерстю, яка з віком зникає і залишається лише на певних місцях. Кінцівки часто криві, шкіра складчаста (навіть на хвостій лапах), з надлишком. Характерним є пізнє формування (до 2 років). Тривалість життя сфінксів така ж, як в інших кішок.Забарвлення добре помітне завдяки сильній пігментації шкіри. Припустимими є всі забарвлення. Найпоширенішими є білі (виглядають рожевими), біколори й каліко (має три кольори). Рідше зустрічаються суцільні забарвлення й різні варіанти черепахових. Допускається білий медальйон на грудях. Колір очей будь-який, що гармоніює із забарвленням.Забарвлення добре помітне завдяки сильній пігментації шкіри. Припустимими є всі забарвлення. Найпоширенішими є білі (виглядають рожевими), біколори й каліко (має три кольори). Рідше зустрічаються суцільні забарвлення й різні варіанти черепахових. Допускається білий медальйон на грудях. Колір очей будь-який, що гармоніює із забарвленням.